Якщо сильно хотіти, то грошей вистарчить на всі мої бажання! Чи ні?
Якщо сильно хотіти, то грошей вистачить на всі мої бажання! Чи ні?
Більшість моїх друзів хочуть якнайшвидше подорослішати. А від дорослих я часто чую, що вони хотіли б знову бути дітьми.
Я думав, що я вже дуже добре розумію, чого насправді хочу, але нещодавно щось пішло не так.
Тоді вперше пішов до магазину з моїм другом, Назаром, а не з батьками, як зазвичай. Дорослі кожного дня ходять до магазинів, і якщо ми з другом можемо зробити це самі, значить ми теж уже дорослі, чи не так?
Коли я ходив в магазин з кимось дорослим, то не міг сам обрати, що купити. Мені постійно казали:
“це не беремо”, “а навіщо тобі два”, “вибери або жуйку, або шоколадку”
Це якось несправедливо, адже собі дорослі купують усе, що захочуть!
Тож цього разу я думав, що все буде інакше, адже я іду до магазину з другом, і він теж зможе купити все, що тільки захоче.
А що потрібно мати, щоб купити щось в магазині?
Правильно, гроші!
Гроші в нас були: аж цілих 20 гривень на двох!
Дорогою до магазину ми мріяли, що саме купимо на тих 20 гривень. Вибір в магазині великий: і цукерки, і жуйки-змійки, і шипучки, і різнокольорові кульки, які можна їсти. Хіба можна вибрати щось одне?!
Я запропонував купити всього потрошку. Назар засумнівався, що нам вистачить грошей на все.
— Як це не вистачить? Ми ж цього дуже хочемо! А отже — нам на все вистачить. Я тобі обіцяю. Коли ми з батьками приходимо в магазин, і я чогось дуже сильно хочу, то нам же якось вистачає грошей на це. Тож і тут точно вистачить. Не вигадуй, просто дуже сильно бажай!
Коли ми прийшли в магазин, то так і зробили: Назар дуже сильно хотів, а я брав всього потроху. Але сталося чомусь зовсім не так, як ми думали.
Вийшло, що я набрав різних смаколиків на 78 гривень, а Назар… ну, значить, він недостатньо сильно хотів… І тому продавець не міг нам продати всього того, що ми вибрали. Я зовсім не хотів віддавати назад щось із того, що приніс на касу. Мені дуже хотілося і жуйок, і чупа-чупсів, і цукерок для себе, і щоб мамі з татом принести щось смачного, і друзям нашим теж роздати по цукерці. Я не знав, що робити далі. Це неможливо було вирішити.
Ми стояли і мовчали. В магазині назбиралася дуже довга черга. Продавець сказав нам, щоб ми обрали лише те, що нам найбільше треба, і тоді, можливо, нам вистачить грошей. А що було робити? Назар узявся перебирати ту купу наших “хочу”. А я що? Я взявся допомагати йому. Ми відкладали одне за одним практично усі наші “хочу”. В результаті Назар запропонував купити лише цукерки, бо ними ми можемо поділитися з мамою, татом і друзями. Так і зробили.
Продавець все порахував і вийшло 18 гривень.
Як не дивно, ми вийшли з магазину дуже задоволені, адже нам все ж вдалося щось купити. А ще, коли ми вибрали тільки те, що дійсно було дуже потрібне, то виявилося, що у нас ще й залишилися гроші.
Вдома ми поділились цукерками з батьками і розказали нашу пригоду. Вони нас похвалили і сказали, що ми справді стали дорослішими після того, як зрозуміли, що окрім сильного бажання потрібно мати достатньо грошей на свої “хочу”. Тому часто доводиться вибирати щось одне...
