Про плем'я, яке не вміє рахувати, проте добре знає різницю між “багато” і “мало”

Сьогодні я випадково дізнався про один цікавий народ — плем’я Піраха, що живе на іншому кінці Світу, аж в Бразилії. І це плем’я не вміє рахувати!

Я не вигадую — це чистісінька правда! Піраха, або пірахан — невеликий індіанський народ, всього близько 420 людей (це кількість жителів 2-х під’їздів дев’ятиповерхівки).

Від усіх інших людей на планеті вони відрізняються тим, що взагалі не вміють рахувати, навіть до 10-ти. Більш того, вони навіть не знають, що означає слово “один”!

Спочатку я не міг зрозуміти, як же вони передають інформацію без цифр? Нам же батьки ще з дитинства наголошують: “тобі можна лише одну цукерку сьогодні” або “добре, вибери собі якусь одну іграшку”. Або ж “ось тобі три яблука — поділися ними ще з Сашком і Юрчиком”.

Я дізнався, що в племені Піраха є лише два варіанти, як передавати інформацію про кількість (речей, тварин, їжі) — вони використовують слова, схожі за змістом на наші “декілька” (“трошки” або “небагато”),  “багато”.

Наприклад:

вони вважають, що якщо тебе вкусило “декілька” бджіл (5-7 комах, чи то 10?) — це не страшно, деякий час пектиме і минеться. Але якщо на тебе нападає весь вулик (сотні бджіл) — то це вже “багато” і дуже небезпечно. Щось в цьому є!

Але мені ну зовсім не зрозуміле оте “декілька”.

Так, у них там в лісах Амазонки зовсім інші клопоти, ніж у нас в Україні. Небезпечні тварини, відсутність магазинів, люди племені харчуються ягодами, які знаходять у лісі, та рибою, яку виловлюють в річці. Можливо, їм і достатньо тих двох слів…

Я багато думав над тим, чи міг би я жити отак, не знаючи математики, в сучасному світі. Наприклад, теж використовувати лише слова “декілька” і “багато”. І вирішив спробувати провести цікавий експеримент — дізнатися, скільки це “декілька” в цукерках.

Домовився з друзями, щоб кожен з нас попросив батьків купити “декілька” цукерок, а потім ми усі зібралися і порахували, яку кількість цукерок наші батьки сприймають як “декілька”.

Так і зробили, а потім порахували:

• Остапові батьки купили 8 шоколадних цукерок, 
• Павлові - 26 карамельних,
• Дмитрові батьки купили 2 великі шоколадки,
• мені купувала бабця, і, мабуть, вона не зрозуміла завдання — тому купила один великий шоколадний торт.

Хлопці сказали, що в мене експеримент вдався найкраще, адже в результаті я маю цілий торт, а не якісь там цукерки. 

Так я зрозумів, що питання не лише в кількості — я б ніколи не проміняв свого торта на 26 карамельок Павла! Хоча торт лише один — він значно більший, і вартував бабусі, мабуть, досить великої суми грошей. 

Я так думаю, це плем’я Піраха просто не знає, що таке торт і цукерки, інакше вони б теж розуміли, що торт — він хоч і один, але це дуже багато солодкого, значно більше, ніж 2 шоколадки чи 8 шоколадних цукерок, і торт — це однозначно смачніше й дорожче, ніж 26 карамельок.

Мої висновки з цього експерименту:

• таки доведеться вчити математику — без точних чисел складно буде пояснити людині, що саме тобі потрібно: один великий торт чи 26 цукерок. Тут не обійтися лише поняттями “декілька” і “багато”.
• інколи краще мати щось одне велике і вартісне, ніж багато-багато дрібних речей, які навіть вкупі не принесуть тобі стільки радості і задоволення, як та одна річ.