Як часто ти відчуваєш вдячність і чи знаєш справжню ціну свого комфорту?

Користуєшся громадським транспортом? Їси теплу випічку? Вчишся в комфортних умовах?

А чи задумуєшся ти, скільки людей дбають щодня про твій комфорт?

У цій статті ми поговоримо про те, як часто ти відчуваєш вдячність і чи знаєш справжню ціну свого комфорту.

Давай, поглянемо на звичайний день середньостатистичного школяра. Нехай це буде хлопчик 10-12 років на ім’я Тарас.

Ось наш Тарасик прокинувся вранці у зручному ліжку, у чистій свіжій постелі. Він прибіг на кухню, куди його вже манив запах смачненького гарячого бутерброда з улюбленим компотом з вишень. 

Смачно поснідавши, Тарас одягнув спортивну форму своєї футбольної команди, взяв із собою кросівки-шиповки і м’яч, майже такий, як на чемпіонатах УЄФА, і почимчикував на тренування.

Дорога до його футбольного поля неблизька, тож Тарас добирається на тренування у громадському транспорті. На футбольному полі його вже чекає рівненько скошена трава та красиво намальована розмітка. 

Наш хлопчик весело проводить час за улюбленим заняттям із друзями, і повертається додому, де на нього вже чекає обід…

Так можна описати день будь-якої людини, але дещо ми тут пропустили…  

Як гадаєш, що?

То як, знаєш?

Ми не описали звідки взялися ота постіль, сніданок, хто кермував тим автобусом, яким наш Тарасик приїхав на тренування, хто рівненько скосив траву на футбольному полі та намалював розмітку.

А давай, подумаємо, скільки ж різних людей доклали свою працю навіть до таких банальних побутових речей! 

Почнімо, мабуть, із простого – вишневий компот. Ха, з простого! 

Ану дивись: ті вишні, з яких мама Тараса зварила компот, виросли на дереві. А те дерево завбачливо посадив фермер ще 5-7 років тому. Зараз же він і його працівники збирають щороку плоди з того дерева, передають їх іншим людям, котрі миють ту вишню та фасують у пакети. Після чого водій вантажівки розвозить їх по магазинах чи ринках, де наші батьки можуть їх придбати, щоб зварити нам смачний компот!

Ох, скільки людей і часу, а це лише якийсь там компот!

А уяви собі, якщо так подумати про все, що нас оточує: одяг, меблі, гойдалки в дворі, автобуси і трамваї, наші гаджети… Аж голова йде обертом – скільки ж то людей було задіяно, щоб воно все оточувало нас!

І знаєш, що страшно? 

Ми з тобою постійно чимось незадоволені!

Наприклад, давай порахуємо, скільки разів за сьогодні нарікали на те, що щось погано: автобуса довго немає, печиво недостатньо хрумке, одяг нам не подобається тощо? 

А скільки разів сьогодні ми виявили вдячність – похвалили когось, висловили подяку, та навіть банально – скільки разів посміхнулися друзям чи колегам?

І як? Тобі теж стало соромно за себе? Чи ти, все ж, більш ввічливий та привітний, ніж я?

Сьогодні я подумав, що мабуть треба частіше дякувати людям, частіше говорити їм, що їхня робота є корисною і цінною для мене. Я довго роздумував, як це зробити так, щоб я міг оцінити свій результат, і…

Придумав!

Щомісяця я маю надіслати 7 “листів подяки”

Це може бути позитивний відгук на Google Maps (Facebook або Instagram), приємне повідомлення другові, листівка подяки для когось із батьків або родичів, а для дорослих читачів, це може бути підписка на суму в 20-30 грн за улюблений мобільний сервіс, або вдячність за цікаву статтю! 

Якщо вам подобаються наші статті, підтримайте нас вартістю однієї чашки кави на місяць, за посиланням Патреону Єнота Фінна.

Чому саме сім листів? Просто мені подобається це число! Ти ж можеш обрати будь-яке інше, яке до вподоби тобі, і долучитися до мого #флешмобу_подяки.

Наостанок розкажу кумедну історію:

Одного холодного зимового ранку я виходив з переповненого трамваю, я і ще багато людей, таких самих замерзлих, похмурих і заспаних. Аж тут один дідусь, який стояв на зупинці і чекав цього трамваю, голосно вигукнув до нас всіх: “Дякую, що звільнили місце!”.  

Я аж зареготав! Інші пасажири теж озирнулися і посміхнулися. Усім нам одразу стало веселіше і тепліше, ця фраза зарядила нас всіх позитивом на весь день. А здавалося б, - ну що особливого, така дрібничка!

Тож, давай, будемо частіше вдячними, і поширюватимемо позитив серед друзів і серед випадкових перехожих!